Кілька слів про сім’ю, в якій Ви народилися та вплив батьків на формування Вашого характеру.
Я народився в звичайній українській сім’ї, моя мати працювала на різних адміністративних посадах, а батько був радіомеханіком у військовій частиніу Бережанах. Коли мені виповнилося сім років, батько раптово помер, тож його передчасна смерть мабуть у найбільшій мірі спричинила формування певних рис мого нинішнього характеру, оскільки вже з раннього віку я змушений був підтримувати матір та свою старшу сестру.
Ви закінчували українську школу наприкінці минулого століття. Як оцінюєте тогочасну шкільну освіту і чи пригодилися Вам шкільні знання у подальшому житті?
Мабуть вперше задумався що закінчив школу в минулому столітті (сміється). Як на мене, я отримав хорошу шкільну освіту, яка допомагала раніше й надалі допомагає мені вільно розбиратися в багатьох сферах. Якщо порівнювати шкільну освіту в Україні та Австрії, то наша є ширшою, навіть глобальнішою, а не вузько сфокусованою, як це має місце в європейських країнах. Не можу впевнено судити про сьогоднішній стан української шкільної освіти, але на той час, коли я закінчив школу, здобутих в ній знань, а також самостійного навчання мені цілком було достатньо, щоб вільно почувати себе в європейському вузі. Звичайно, українським школам бракує європейського рівня матеріального забезпечення освітнього процесу, наприклад, для вивчення фізики, хімії, комп’ютерних технологій, облаштування спортивних залів для фізичного виховання школярів тощо. Також українські школи донині відстають у практичному опануванні учнями іноземними мовами на рівні вільної комунікації.
Який заклад в Австрії Ви закінчували? Чи існують принципові відмінності між навчанням у австрійському виші та українському?
Перший рік я навчався як гостьовий студент у торгово-комерційній академії міста Альтгофен, яку можна прирівняти до нинішньої моделі коледжу в Україні. Випускники цієї академії по закінченні навчання влаштовувалися працівниками банків, страхових компаній, інших фінансових установ. Впродовж року я вивчав німецьку мову та інтегрувався в систему вищої освіти Австрії, а наступного року поступив у Вищу професійну школу Каринтії. Не зважаючи на свою назву ‒ Вища професійна школа ‒ насправді це університет з практично орієнтованою програмою навчання, в якому студенти здобувають практичні навички у вибраній сфері професійної діяльності. Наприклад, у архітектурі студенти виконують практично-орієнтовані проєкти спільно з фахівцями ‒ архітекторами, проєкт-менеджерами, інженерами будівельних організацій тощо. На мене справили велике враження висока якість навчання, малі навчальні групи 10-15 студентів та високо кваліфікований викладацький штат ‒ професори, які одночасно є працівниками успішних компаній та архітектурних бюро і, крім викладацької діяльності, зайняті масштабними архітектурно-інженерними проєктами в різних містах Європи. Таке практично орієнтоване навчання, екскурсії на будівництво допомагали нам, студентам реально занурюватися в майбутню професійну діяльність.
Яку роль для Вашого професійного становлення відіграли студентські архітектурні проєкти та їх реалізація в ПАР?
Практично зорієнтоване навчання включало виконання архітектурних чи будівельних проєктів від етапу народження ідеї, самого проєктування та розробки проєктно-кошторисної документації до його практичної реалізації та здачі в експлуатацію. В Південно-Африканській Республіці ми реалізувати гуманітарно-спрямовані проєкти навчального характеру. Зокрема, за моєї участі було реалізовано два проєкти неподалік Йоханнесбургу в 2009 та 2011 роках‒ це будівництво початкових класів та виробничо-професійних майстерень для lthuba Skills College. Як молоді архітектори, ми не лише самі спроєктували ці навчальні приміщення, але й самостійно шукали спонсорів для фінансування будівництва, і залучаючи місцеве населення, власними руками будували їх упродовж 6-8 тижнів, застосовуючи інноваційні екологічні технології та використовуючи місцеві природні матеріали. Таким чином ми суттєво знизили собівартість будівництва в порівняні до таких же проектів ми заощадили від 70 до 100 тисяч євро. Наш проєкт, реалізований в 2009 році навіть отримав європейську премію „Blue Award 09“ за екологічне будівництво, що стало вагомим визнанням нашої праці.
Участь у цих проєктах не лише наблизило мене до самого процесу будівництва в усіх його етапах, але й дало відчуття відповідальності та радості за свій вклад у доброчинну справу ‒ створити дітям кращі можливості для виживання.
Також реалізація проектів, часткове проживання та інтеграція в тамтешнє середовище, спонукає задуматись що не так вже й зле у нас в Україні. Подеколи нам треба задуматись, що десь в світі людям живеться гірше ніж нам, але при тому вони можуть радуватись життю, та свободою яку вони також отримали в 90-х роках.
Розкажіть про свою роботу архітектором у Австрії: в яким містах і архітектурних бюро та над якими проєктами Ви працювали?
Архітектурною діяльністю я розпочав займатися з 2007 року і за цей період брав участь у понад ста проєктах різного характеру. Моїм першим реалізованим ще під час практики в архітектурному бюро проєктом стала ревіталізація залізничної станції в невеличкому містечку Бляйбург на півдні Австрії. На стартовому етапі я також отримав перемогу перше та друге місце в невеликому архітектурному конкурсі на кращу ідею балконів які згодом були реалізовані при будівництві житлових будинків.
Ще одним проєктом, який залишився в пам’яті, стала добудова нового корпусу будинку для перестарілих. Проєктував ресторан на одному з гірськолижних курортах Австрії, працював над реставрацією-ревіталізацією старих будівель зчотирьохсотрічною історією ‒ пам’яток архітектури внесених до Культурної пам’ятки ЮНЕСКО , у тому числі в Італії.
Пошуки робочого місця привели мене в місто Дорбірн (федеральна земля Форарльберг на заході Австрії) де я впродовж 2,5 років займався планом розвитку невеличкого містечка Гогенемс з 16-тисячним населенням. Передумовою до цьогослугувала моя дипломна робота: „HOBI КОНЦЕПТИ ДЛЯ БЕРЕЖАН. Пілотний проект по покращенню соціальної, економічної та екологічної ситуації малих міст та регіонів України, під впливом сучасної архітектури, та стратегій сталого планування на тepитopiї Бережанщини», яку я з відзнакою захистив у 2012 році.
Один із моїх пілотних проєктів стосувався покращення архітектурної концепції малих міст Західної України на прикладі рідних Бережан, у рамках якого вдалося інтегрувати дев’ять окремих мікропроєктів, зокрема, планування християнського молодіжного центру при українській греко-католицькій церкві, створення музею сучасного мистецтва в Бережанах, у якому, до слова, була експонована виставка моїх власних мистецьких творів, а також проєкт ревіталізації Бережанського замку.
Наступним місцем моєї роботи стало архітектурне бюро Geiswinkler&Geiswinkler у Відні, де я здебільшого працював над проєктуванням соціального житла. Один із таких проєктів у 2019 році навіть номінувався на найпрестижнішу архітектурну премію Австрії ‒ Staatspreis Architektur & Nachhaltigkeit 2019 в числі 17-ти фіналістів.
Займався модернізацією церкви у Відні, проєктами з ревіталізації об’єктів модернової архітектури кінця ХІХ століття, зокрема в Швеції, а також екологічної архітектури в Італії та Німечини . В Голландії працював над дослідженням щодо визначення впливу водойм, розміщених в безпосередній близькості біля житла, та їхній вплив на якість життя їх мешканців.
Нині я працюю в іншому архітектурному бюро і, як керівник проєкту, веду будівництво початкової школи на 600 учнів та потрійним спортзалом неподалік Мюнхена.
У свій вільний час продовжую працювати над планом розвитку Бережан та Бережанщини. Є також напрацювання в національно-культурній та соціальній сверах в Україні, зокрема Тернопільщини, Львівщині та Одещини були ідеї в Києві та Полтаві. На сьогодні серйозно задумався, ба більше – планую балотуватися на пост голови Бережанської ОТГ. Зокрема саме заради реалізації ключових ідей з моєї дипломної роботи, яку послужить кістяком передвиборної програми.
Ви серйозно плануєте прийняти участь в цьогорічних місцевих виборах? Тут не завадило б бути політиком!
Так. А чому б і ні.
Я достатньо молодий і впевнений у собі, в мене ще є запал та енергія для того щоб взятись за важкі питання та проблеми, тому на часі спробувати себе і тут. На моє переконання, в цьому плані є багато можливостей, звісно, за умови підтримки місцевого населення та готовності йти до кінцевої мети. Архітектор, як і політик, зайнятий розробкою проєктів. Правда, на відміну від політика архітектор аналізує існуючу проблему, враховуючи при цьому політичну та економічну ситуацію, і практично реалізує свої її. Тож моє бажання піти в малу політику є цілком усвідомлене.
Але для цього потрібно бути в Україні, потрібно знати проблеми тих же Бережан?
Не тільки Бережан, я планую йти не на голову міста, а на голову Бережанської ОТГ, а це трохи інше.
Для прикладу Основні проблеми в Бережанах: Вода, Водовідведення/Каналізація, Сміття, Дороги та Робота...
Про це всі знають і говорять, а політики та можновладці пожимають плечима. Але це тільки про місто, а до Бережанської ОТГ входять десяток сільських нромад про них теж не слід забувати, про них та їхні проблеми. Як на мене то на Бережанщині куди більше проблема. Проблема з роботою, проблема з фінансування та проблема з іміджом краю. Бо саме це впливає на фінансування та реалізації вищенаведених пунктів. Адже в Україні пройшла реформа децентралізація, і частина коштів залишається на місці в громадах...
Залучити інвестора в той момент коли навідь сусіди Зборівчани, Підгайчани, Козівчани, Монастирчани не хотіли йти та обєднуватись в Бережанський район дуже важко. Тай в Тернополі про нас подеколи забувають. І я вже не говорю про Київ. Тому ніякий інвестор не схоче сюди прийти. Треба міняти імідж. Якщо я вам скажу що на Бережанщині можна провести Гран-прі Формули 1, можна провести гольф турнір чи провести один із етапів Чемпіонату світу скажімо з біатлону чи вітрильного спорту...
Якщо я скажу, що в Бережанському замку існує унікальний музей «якому немає аналогівів в світі», ба більше не один музей, а навіть два...
Якщо я скажу що при Бережанському інституті функціонують нові факультети «екологічний транспорт», «екологічне будівництво», «соціального виховання та догляду», «кафедри олімпійського резерву» ...
Якщо я скажу, що в нас розвинута інфраструктура яка полегшить не тільки вивозити напів сировину (для прикладу дуб/бук для паркету), а я скажу що на Бережанщині є всі умови випускати не напів сировину, а виготовляти готові вироби та конструкції – а це вже не «копійки»...
Якщо я скажу, що колись Бережанський склозавод випускав масу продукції, а зараз стоїть і не випускає нічого. А я скажу що в нас можна випускати ексклюзивну та якісну продукцію, так не в таких розмірах як колись але якіснішу та ексклюзивну. Для прикладу про Венеційське скло всі знають, а його випускають в багатьох малих артілях по 5-10чоловік. Слід знайти свою «родзинку на кшталт венеційської» і робити її відомою...
Коли я скажу, що в час масового забруднення, на Бережанщині випускають біологічно чисту продукцію без жодної хімії. Що тут можна відпочити чи реабілітуватися на чистому повітрі бо немає великих забрудників...
Коли я скажу, «Бережани. Там, де добре...» (саме цей слоган для Бережан я придумав ще в 2016 році), зараз правда треба переробити «Бережанщина. Там, де добре...» бо так і є. Тут добре, і тут багато доброго про яке більшість не здогадується...
То я можу закластись ви як інвестор задумаєтесь, а чи не створити мою фірму, моє виробництво тут...
Тай почувши це у Києві чи Тернополі задумаються «а чи не звернути нам увагу на здавалось би «Богом забуту Бережанщину» може б виділити тоді вже кошти на ремонт та будову нових доріг, інфраструктури, комунікацій...»
Ви серйозно думаєте що на Бережанщині можна провести Гран-прі Формули 1 чи етап чемпіонату по Біатлону?
Так, я серйозно про це думаю. Останні тенденції показують що чим цікавіша траса як у Формулі так і в Біатлоні, то тим цікавіше проводити там етапи. Як на мене то потенціал є, бо рельєф створив нам таку Родзинку, і на це ми можемо апелювати. Також я знаю що потрібно ще дуже багато інвестувати, але все можливо. Також це вигідно не тільки Бережанщині, а з цього може виграти і Тернопіль. Скажімо завтра якись «Лоукостер» почує про ці новини, і він задумається а чи не пустити нам рейс до Тернополя, летовисько в них є, тай це дешевше нам буде ніж літати в Київ чи Львів. І хіба я тут не правий? У своїх ідеях я не зосереджуюсь на одному місці, а думаю глобальніше, вихожу за кордони на інші терени...
Так, я розумію, що це лиш слова, і що це може спринятись «передвиборчим популізмом», але ці ідеї в мене виникли ще тоді, коли я працював над дипломом, навіть не думаючи про вибори. А про моє ставлення до і дей я вам вже розказував ;)
Так, я розумію, що це лиш слова, і що це може спринятись «передвиборчим популізмом», але ці ідеї в мене виникли ще тоді, коли я працював над дипломом, навіть не думаючи про вибори. Ну і ще дещо важливе. До мене про ці теми навіть ніхто не думав. Бо більшість сфокусувалася на іншому. Якщо проаналізувати успішність великих ідей, таких як Інтернет, Фейсбук, Тесла ... то саме так вони і «вистрілили», саме так вони посіли своє місце на «Олімпі» - Олімпі успіху.
Якщо мені вдасться реалізувати бодай половину чи навіть третину моїх ідей, то Бережани вийдуть з нинішнього стану соціальної коми і отримають новий імпульс для активного функціонування та розвитку.
А вам не здається, що пересічні люди не зрозуміють глобальність таких ідей. Що їм до формули дуже далеко, їм треба кормити сім’ю не виїзжаючи на заробітки за кордон?
Так, ви маєте рацію. Щоб вони не їхали за кордон, слід створювати нові робочі місця. Але як я вже говорив, потрібні інвестори і час. Це все не робиться за один день, я попередньо вже говорив з декількома австрійськими фірмами, одна навіть після моїх ідей дуже зацікавилась Бережанщиною. Побачимо як далі буде. Але коли ми говоримо про проблеми простих людей, то я розумію рішення треба зараз. Для цього я б почав із створення комунальних, напів-комунальних підприємств, підприємств виробничого характеру. А також слід створити сприятливі умови для місцевих підприємців, для початку мова йде про «податкові канікули», «орендні канікули». Бо місцеві підприємці вже є і вони довгостроково будуть тут, і тут треба їх заохотити. Допомогти їм в пошуку інвестицій, пошуку збуту продукцій, помогти з маркетингом та ребрендингом. Також багато хто маючи свої хороші ідеї (які також як і я обдумує місяцями-роками ;) ), і не наважується реалізувати їх. То нам слід вислухати їх, і допогти реалізувати їх. Одне робоче місце забезпечує не одну сім’ю. Одне робоче місце утворює, допомагає утворювати додаткові робочі місця.
І ви готові покинути Австрію, Відень і проміняти їх на Україну та Бережани?
Не бачу в цьому нічого поганого. Особливо тоді, коли частку тої ж Автсрії-Європи та Відня я планую створити тут, тут в Бережанах та Україні. Єдине що зараз важко буде, це проміняти європейську зарплату на українську ;(
Довший час Ви проживаєте в Австрії. Розкажіть про відмінності між українським та австрійським менталітетом. Ким Ви себе в більшій мірі нині відчуваєте: австрійцем чи українцем у Австрії?
Згідно законодавства Австрії, я вже давно маю право отримати австрійське громадянство, але це не була моя першочергова життєва мета, тому я був, є і буду завжди українцем і громадянином України. Не бачу особливих пріоритетів чи потреб у отриманні австрійського громадянства.
Життя українців в Австрії не можна назвати легким, бо потрібно багато працювати, інколи й нелегально. Наприклад, згідно австрійських законів студенти не мають право на офіційне працевлаштування, а щоб отримати дозвіл на роботу від 10 до 20 годин на тиждень, потрібно пройти певний шлях бюрократичними коридорами місцевої влади. Важко також отримати австрійську візу, хоч останнім часом ця процедура стала дещо спрощеною, але певні труднощі все ще мають місце. Наприклад, потрібно доказати свою фінансову спроможність утримувати себе, що можуть далеко не всі українці, які прагнуть попасти в Австрію. Українська молодь, яка приїздить на навчання в Австрію, демонструє високу мотивацію і бажання здобувати європейську освіту, але їм через бюрократичні перепони не завжди надають таку можливість, що дуже прикро.
Австрійці, як, зрештою, й українці чи представники інших народів є різні, тому важко виокремити специфічні риси власне австрійського менталітету. Як на мене, українці більш згуртовані ‒ люблять збиратися дружніми великими компаніями, натомість австрійці більше полюбляють відпочинок на природі чи скоріше заведуть собі кота або собаку, ніж приятелюватимуть з кимсь іншим.
Українська діаспора в Австрії: хто ці люди і як вони намагаються створювати острівок української культури в центрі Європи?
Функціонують декілька організації, які об’єднують українців в Австрії, серед яких, Товариство української молоді в Австрії (ТУМА), до якого я вступив у 2015 році, щойно переїхав жити і працювати до Відня. Члени Товариства, молоді люди, які творять саме цей острівок української культури в центрі Європи. Ми не намагаємся асимілюватися і не цураємся свого походження, а, навпаки, презентуєм Австрії та австрійцям Україну і її культурні надбання. Кожен з нас досягнув успіху в своїй сфері, багато працює в австрійських чи міжнародних фірмах, але ми знаходимо час щоб попри свою зайнятістьзаймаються українськими культурними проєктами чи сприяюти у тій або інший спосіб українському державотворенню, розбудові та захисту молодої української держави. ТУМА займалося організацією мітингів на підтримку Євромайдану, демонстрацій на вимогу звільнення українських полонених, які були незаконно ув’язнені в Росії, організовували зустрічі з відомими українськими діячами. В активі Товариства ‒ міжнародні проєкти на підтримку та розвиток громадських організацій, благочинні проєкти збору коштів для потерпілих від російської військової агресії на Сході України. Були й культурні проєкти, зокрема День української вишиванки, креативно-тематичний вечір в українському стилі «Двір», театральні вечори, вертепи, гаївки, святкування Дня Незалежності України, інших державних і релігійних свят, відзначення роковин історичних подій.
П’ятий рік поспіль ТУМА проводить Український благодійний бал у Відні під неофіційним слоганом «Допомагай танцюючи», який, крім своєї благодійної функції, став своєрідним містком культурної дипломатії між Україною та Австрією. Цей захід також сприяє інтеграції елементів української культури в австрійські традиції, пропонуючи австрійцям цікаве поєднання віденської класики та українського шарму. Щороку бал розширює свою аудиторію, збираючи під одним дахом українців і австрійців, відомих зірок української та австрійської камерної і класичної музики. Кошти, зібрані в рамках благодійної лотереї під час балу, направляємо на потреби дитячих будинків в Україні, в тому числі й в нашій області.
Що спонукало Вас до створення авторського мистецького проєкту щодо вшанування пам’яті жертв Голодомору ‒ «163. Одна зернина – одна людина»? Які художні смислові образи Ви використали, щоб передати весь трагізм цих історичних подій?
Історія цього проєкту бере свій початок у 2010-2011 роках, коли я працював над своєю дипломною роботою. Прицьому вважав за доцільне включити в дипломний проєкт опис основних етапів української історії ‒ перші згадки про Україну, Київська Русь, Галицько-Волинське князівство, Запорізька Січ, початок Першої світової війни, Західна Україна в складі Австро-Угорської імперії й далі в контексті історичних подій ХХ століття я присвятив чотири аркуші тексту опису Голодомору 1932-1933 років. На мою думку, Голодомор став важливим етапом новітньої української історії, тож я намагався розповісти австрійцям про ці трагічні події в Україні. Хоч моя родина в попередніх поколіннях не постраждала від Голодомору, а також ніхто з близьких родичів не загинув під час Другої світової війни, але ці трагічні сторінки української історії не залишили мене байдужим і мені хотілося вшанувати пам'ять жертв геноциду української нації.
У своїй творчості я користуюся таким правилом: якщо маю ідею, яка не полишає мене впродовж десяти днів, тоді це хороша ідея і вона має бути втілена в життя. Саме тому над окремими ідеями я можу працювати достатньо довго інколи місяцями та навіть роками і вважаю, що це нормально. Тож до ідеї вшанування пам’яті жертв Голодомору я повернувся згодом і вирішив заговорити про це мовою сучасного європейського мистецтва. При цьому я вдався до принципів мінімалізму та практицизму. Щоб передати глядачеві масштабу трагедії, відчуття цифр і їх пропорцій, я використав зерно, прирівнявши одну зернину до ціни одного втраченого людського життя. Реальна кількість загиблих в роки Голодомору достеменно не буде відома ніколи, але ці купи із восьми тон зерна символізували своєрідну братську могилу всіх українців, замучених голодних 32-33-х років. Наступним етапом інсталяції була ідея засіяти це зерно на клумбах та алеях у різних містах, створивши в такий спосіб живий монумент жертвам Голодомору.
Ви спитаєте а що значить число 163? 163 - це середня кількість зернин в п’яти колосках.
Проєкт «163. Одна людина ‒ одна зернина» вдалося реалізувати в Києві в 2016 році в Національному музеї «Меморіал жертв Голодомору», згодом у Тернополі і частково в Бережанах, а в 2019 році також частково в Відні. Щодо останнього місця реалізації проєкту ‒ столиці Австрії, то я розробив дизайн меморіальної дошки австрійському кардиналу Теодору Інніцеру, який був чи не єдиним західним діячем, хто не лише словами, але й діями намагався допомагати постраждалим від голоду. З ініціативи кардинала Інніцера був створений «Міжконфесійний та Наднаціональний комітет благодійної допомоги мільойонам людей, невинно протиставленим голодній смерті» тощо. Серед іншого на пам’ятній дошці в камені викарбовано дуже важливі меседжі «Штучно спровокований», «вбивство голодом», «Голодомор», сама форма дошки нагадує жорна, також тут є частина кордону України (саме східна частина кордону, який на даний момент окупований кремлем) також тут міститься число 163 як згадка про «Закон про п’ять колосків» а в глибшому розумінні – це вартість людського життя. Розміщення пам’ятної дошки в Архієпископському палаці у самому центрі Відня ‒ це наша важлива перемога, яка наблизить європейське суспільство до визнання Голодомору геноцидом українського народу, здійсненого сталінським режимом.
Минулий 19-й рік видався для мене досить інтенсивним на події, 17 липня 2019 року я організував і разом з Друзями провів під стінами ОБСЄ акцію ‒ мітинг, на якому ми нагадали європейцям та росіянам, що цього дня в 2014 році бойовиками зі зброї, яка належала російській армії збили неподалік Торезу Донецької області цивільний літак МН17 компанії Malaysia Airlines, унаслідок чого загинули всі пасажири та екіпаж ‒ загалом 298 осіб. До числа жертв та назв країн, з яким походили загиблі, я додав і 13.000 загиблих українців, які загинули від тих же рук кремля. Це все я написав на крилах створеного мною 2-метрового паперового літака. Мовою сучасного мистецтва у вигляді Символічного літака, я ще раз продемонструвала світові справжнє обличчя московських окупантів та число їхніх жертв на окупованих українських територіях.
Крім мистецьких проєків, які ще проєкти за Вашої участі реалізують українці в Австрії? Розкажіть нам про «Доброчинна кава»
- Проєкт «Доброчинна кава», який діє вже впродовж трьох років при Українській греко-католицькій церкві Св.Варвари у Відні, дозволив зібрати понад тридцяти тисяч євро на лікування онкохворих, потреби дитячих будинків, медичну допомогу, допомогу військовим, зокрема, ми придбали дві карети швидкої допомоги, які передали в зону військового конфлікту, лікування пораненого героя АТО, на потреби українського Пласту, рятування могил відомих українців, похованих у Австрії тощо
Кожної першої неділі місяця після двох літургій ми продаємо каву та солодке у парафіяльному залі. Усі зібрані кошти йдуть на добрі справи. Допомогти можна по різному: подарувати гроші - щось купити; подарувати своє вміння – спекти солодке; подарувати свій час – продавати та прибирати після заходів. Наша "Доброчинна кава" це знову і знову підтверджує. Цінуємо усіх наших волонтерів та доброчинців і щиро дякуємо за їхню допомогу! 
Як часто Ви буваєте на Батьківщині? Як оцінюєте сучасне архітектурне обличчя столиці України, нашого міста?
В Україні я буваю досить часто ‒ від трьох до п’яти разів на рік, зокрема для реалізації різних проєктів. На мою думку, сьогодні ще рано говорити про якісну архітектуру в Україні. Бракує як свідомих замовників з якісним, європейським баченням сучасної архітектури, так і якості самої реалізації, якості будівництва, якості та вибору будівельних матеріалів, що в подальшому призводить до втрати об’єктами своєї привабливості вже через рік-другий після їхнього відкриття.
Зазначу, що за останні два-три роки Тернопіль починає дивувати мене в архітектурному плані ‒ з’являюся якісні проєкти. Шкода, що на разі це лише проекти комерційного характеру. Надіюсь що вони з часом чинитимуть свій вплив й на інші архітектурні рішення. Дуже прикро що в Тернополі не можуть добудувати Обласну Бібліотеку. Розумію що Бібліотеки зараз не популярні, але західні тенденції показують протилежне, як така концепція бібліотек міняється, а з ним міняється і осмислення, міняється культура людей...
Відомий скрипаль та письменник Ієгуді Менухін говорив: «Дехто скаже, що можна прожити без музики, без театру, без поезії, без літератури, але це не так. Я завжди кажу, що зазавичай з музичної школи не випускаються злочинці»
Маю надію, що мені також колись вдасться реалізувати свої архітектурні задуми в Тернополі чи інших містах України.
Ви – прихильник нині популярного стилю мінімалізм у архітектурних рішеннях. З урахуванням ідей сталого розвитку міст, країн, особливо європейських, чи має мінімалізм у архітектурі своє майбутнє?
Так, я прихильник стилю мінімалізм, а також в архітектурі я більше реаліст і практик. В двох останніх фірмах, у яких я працюю, переважно займаюся тим, що мінімізую архітектурні об’єкти і кошторисні витрати на їх будівництво, створюючи нові архітектурно-технічні рішення. Наприклад, лише в останньому проєкті (вже згадувана початкова школа з потрійним спортивним залом) мені вдалося заощадити близько 1.700.000 євро. Пора усвідомити, що мінімалізм не погіршує життя, а, навпаки, полегшує його, за рахунок усунення зайвого, нефункціонального, затратного і в цьому це сучасна архітектура.
Що, за Вашими спостереженнями, змінилося в Україні в кращу сторону за останні роки?
Найперше, це в людей змінилося сприйняття власної гідності. Звісно, це не у всіх, але постійно зростає число людей, які після Майдану та Революції Гідності зрозуміли, що в Україні потрібні зміни і що тільки люди здатні творити такі зміни. Українці здатні організовуватися, особливо завдяки можливостям сучасних соціальних мереж і створювати супротив протиправним діям окремих представників влади. Помітна орієнтація українців на споживання якісної продукції ‒ за свої кошти хочемо отримувати якісний товар, зокрема, україномовний контент на радіо, телебаченні в побуті.
Що не подобається ‒ це все ще наявність у корінних жителів нашої області, які дуже легко переходять на російську мову ‒ мову агресора.
- Над якими архітектурними та соціальними проєктами працюєте сьогодні?
Нещодавно я брав участь у конкурсі на архітектурний проєкт стадіону для австрійського футбольного клубу (ред. який приймає участь в Лізі Європи) а перед тим наше бюро займалось ребрендингом «Альянс Арени». В Україні приймав участь в архітектурному конкурсі «Музей Майдану/Музей Свободи», через Пандемію „Covid-19“ заморозили проект ще одного музею. В рамках серії моїх пректів «мистецтво заради пам’яті», планую провести нову акцію на кшталт «163» але на цей раз зачіпити інші теми «Революція Гідності», «російська військова офенсива проти України» та ін.
На околицях з Лисоні, є ідея створити сучасний музей визвольної боротьби. Мовою сучасного мистецтва, та модернової мінімалістичної архітектури заговорити про Українотворення.
В січні я придбав кавову машинку і подарував її Бережанській громадській організації «Рідне Місто», і ми плануємо у «Вільному Просторі» також проводити «Доброчинну Каву».
Також для Бережанського Карітас, я спроектував «сенсорну кімнату для дітей» і хотілось би втілити її в реальність...
Спілкувався Володимир Уруський
(передрук з журналі "City Life Busimess" №2, 08/2020)
