до 210-ліття від дня народження
Спиридон Литвинович – митрополит Галицький, архієпископ Львівський, єпископ Каменський, Надворний, прелат Його Святості Папи, граф римський, член палати вельмож австрійської Державної Ради і сейму королівства Галичини, член Академії Квіритів, доктор святого богослов’я.
Народився Спиридон Литвинович 6 грудня 1810 року в селі Дрищів (сучасна назва – Надрічне Бережанського району) у сім`ї священика. Навчався у Бережанській гімназії, на богословських факультетах Львівського та Віденського університетів. 19 липня 1835 р. був висвячений у сан священика, згодом став кафедральним проповідником Собору святого Юра у Львові, катехитом гімназії у Чернівцях, а з 15 грудня 1848 р. парохом церкви святої Варвари у Відні. У 1852 р. о. Литвинович був призначений почесним крилошанином та першим ректором новозаснованої греко-католицької духовної семінарії у Відні. У 1857 році висвячений на єпископа-помічника Галицького митрополита. Після смерті митрополита М. Левицького у 1858–60 рр. він призначений тимчасовим адміністратором Галицької митрополії.
Доктор Литвинович брав також активну участь у суспільно-політичному житті Галичини. Будучи єпископом-помічником, о. Литвинович виявив себе визначним паламентаристом. Найзапекліша боротьба велась тоді навколо питання спроб австрійського уряду замінити слов`янську абетку на латинську. Він писав меморіали до австрійського уряду спрямовані проти латинізації українського письма.
У 1860 р. Спиридона Литвиновича обрано віце-маршалком Галицького сейму та представником до Рейхсрату у Відні. В листопаді 1861 році його обрано співголовою Палати Послів австрійського парламенту. У своїй політичній діяльності відстоював права українського населення в Галичині, підтримував проект поділу Галичини на дві окремі адміністративні одиниці – західну (польську) і східну (українську). Рішуче виступав проти спроб польського вищого духовенства підпорядкувати греко-католицького митрополита польському архієпископу.
30 червня 1863 року Спиридона Литвиновича призначено Галицьким митрополитом. Великим здобутком цього греко-католицького церковного діяча було прийняття у 1863 році «Конкордії» (з латинської – згода) з римо-католицькою церквою, яка на меті досягнення обрядового порозуміння поляків і українців у Галичині. 18 листопада 1864 р. Франц-Йосиф I іменував галицького митрополита цісарським тайним радником, а наступного дня Спиридон Литвинович проголосив «Конкордію» окремим посланням, подавши при цьому український переклад декрету Конгрегації Поширення Віри (чого не робилося до того).
Ще одним значним досягненням митрополита Спиридона Литвиновича було прискорення процесу канонізації св. Йосафата. Ставши митрополитом, він клопочеться перед Римським престолом, щоб прискорити канонізаційний процес святого Йосафата. Таким чином завдяки мученикові за Українську греко-католицьку церкву, що був проголошений святим, Українська греко-католицька церква стає нарівні з іншими католицькими церквами.
Помер митрополит у 1869 році . Похований у Львові на Личаківському кладовищі.
Поряд із такими видатними провідниками Української греко-католицької церкви як Андреєм Шептицьким, Йосипом Сліпим постать Спиридона Литвиновича є не менш визначною. Він був першим провісником національного пробудження українського народу та одночасно доклав чимало зусиль для встановлення релігійного порозуміння в Галичині у 1863 році.
Олена ЛУГОВА,
завідувач науково-дослідного
та музейно-просвітницького відділу
ДІАЗ у м. Бережани
